Свобода поклонятися (укр.)

Свобода поклонятися

Частина перша

Дорогий друже,

«Але наступає година, і тепер вона є, коли богомільці правдиві вклонятися будуть отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців» (Івана 4:23)

Чудово, чи неправда? Всемогутнй Бог, який має у Своєму розпорядженні ресурси всього Всесвіту, шукає Собі тих, хто покланяється — людей, подібних до вас чи до мене, вийнятих із занепавшої раси грішників! Чим спонукований Бог? Чи є в Нього якась глибока потреба в тому, щоб хтось запевняв чи схвалював Його? Певно що ні! Ні — Його батьківське серце прагне відкрити Себе у всій Своїй славі тим, кого Він створив. Це- найвище благословення, яке Він може подарувати. об’явлення Бога приходить, в першу чергу, через Його дорогоцінне Слово — Біблію. «Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього» Ів. 14:23 Через прийняття Божого Слова і слухняність Йому і Бог Отець, і Бог Син приходять, щоб жити в нас.  Це, в першу чергу, приваблює нас до поклоніння Богові, якого ми прийняли. Чим краще ми знаємо Бога через Його Слово, тим більше ми бажаємо поклонятись Йому. Ми можемо змірити місце, яке боже Слово займає в нашому житті, по ступеню нашого бажання поклонятися Йому.

Перш за все нам слід визнати, що поклонння не складається із співу гімнів чи куплетів або слухання хору, або навіть молитви, хоч всі ці дії вірні. Вони можуть або повинні вести нас в поклоніння. І що є ще важливішим — поклоніння не є якоюсь формою духовної розваги. В поклонінні ми не зосереджуємося на собі, на своїх переживаннях, але на Богові. Поклоніння — це безпосереднє, інтимне, особисте спілкування з нашим Творцем. Це найвища діяльність, на яку здатен людський дух. Але вона іде далі духу і залучає всю людську особистість. Помилково думати також про поклоніння як про щось, що ми робимо лише в зібранні чи на людях. Поклоніння повинне ставати найвищою точкою нашого особистого посвячення. Фактично, початкове значення слова «посвячення» — це «акт поклоніння». Якщо ми поклоняємося Богові лише на людях, в зібранні, в цьому завжди буде щось штучне. Це буде просто релігійною «дією», яку ми виконаємо в присутності інших.

З іншого боку, об’єднане колективне поклоніння може привести кожну окрему людину до більш високого і глибокого усвдомлення  Бога і Його величі, чимось, що будь-коли може бути досягнуте в молитвах наодинці. На жаль, за століття християнське поняття про поклоніння впало нижче зразка, даного в Писанні. Я дослідив усі основні слова, які Біблія використовує для поклоніння, я прийшов до прекрасного і революційного висновку: кожне місце, де використовується слово «поклоніння» і в Старому Заповіті, і в Новому — описує положення тіла. В якості ілюстрації ми розпочнемо з голови і підемо донизу. Однією із основних дій є схиляння голови. Коли Авраамів раб, який шукав наречену синові свого пана, зрозумів, що Бог направив його в сім’ю Авраамового брата, то «той чоловік нахилився (в оригиналі — схилив свою голову), і вклонився Богові аж до землі.» Буття 24:26. Наші руки також грають важливу роль в нашому поклонінні. Відгук Давида на Божу любов і доброту описаний в Псалмі 62:5: «Так я буду в житті своїм благословляти Тебе, ради Ймення Твого буду руки свої підіймати!» В псалмі 140:2 Давид описує аналогічний акт поклоніння: «Нехай стане молитва моя як кадило перед лицем Твом, підношення рук моїх — як жертва вечірня!» У Псалмі 142:4 Давид описує інше положення рук, яке передає його жадання Бога: «Я руки свої простягаю до тебе, душа моя прагне Тебе, як води пересохла земля!» Піднімати руки — це дія, якою ми признаємо Божу велич. Простягати руки — показує наше бажання приймати від Бога. Напевно, найвідоміший символо містецтва, який зображає молитву — це «Руки, які моляться» Альбрехта Дюрера. Можливо, це, швидше зображення моління, аніж поклоніння. Проте, важливо, що дюрере зосереджує увагу не на вустах і навіть не на обличчі того хто молиться, а на руках. Ще один спосіб, як ми можемо використовувати наші руки для поклоніння, описаний в Псалмі 46:2,3: «Всі народи — плещіть у долоні, покликуйте Богові голосом радости, грізний бо Величний Господь, Цар величний всієї землі!» Плескаючёи в долоні, ми визнаємо чудову велич нашого великого Царя. Приєднуючи до цього вигуки радості, ми проголошуємо Його повну перемогу. Час від часу я був на зібраннях, коли щось, що говорилося або робилося, викликало вибух аплодисментів, а іноді навіть вигуків. Певно, деякі із тих, що так реагували, не усвідомлювали, що це було біблійним актом поклоніння. Вигукувати, викрикувати, дозвольте мені додати, не означає голосно співати. Це значить кричати — використовувати всі можливості наших легенів. Коли Соломон посвячував храм, який він побудував Господеві, він простягнув свої руки. Але він також пішов далі: він став на коліна (2 Параліпоменон 6:12-13). Ця форма поклоніннявідображає повне підкорення Господу. В Єфесянам 3:14 Павло відкриває, що він також приходив до Бога в такому положенні: «… схиляю коліна свої перед Отцем.» Зрештою, Всесвіт здійснить цей акт підпорядкування Творцеві. В Ісаї 45:23 Господь проголошує: «Я Собою Самим присягав:.. усяке коліно вклонятися буде Мені…» В посланні до Филип’ян 2:10 Павло відкриває, що ця дія підпорядкування буде здійснюватися безпосередньо перед Ісусом, як перед представником, поставленим Богом: «… щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно…» 

Існує наступна дія поклоніння, яка залучає все тіло, і яка зображена в біблії найчастіше: падати перед Богом лицем донизу. Коли ми так падаємо, ми визнаємо нашу повну залежність від Бога. Таким чином, ми позбавляємо сили бажання бути незалежним від Бога, яке стало повштовхом до первісного непослуху Адама та Єви і яке є характерним для гріховного єства кожног із їхніх нащадків.

Більшість великих людей в Біблії падали на обличчя перед Богом. В Бутті 17 два рази описан Авраам впав на обличчя своє перед Господом (вірші 3 і 17) Коли Господь з’явився Ісусу навину перед Єрихоном як Вождь Господнего війська, Ісус Навин впав на обличчя своє до землі. Потім йому було звелено скинути взуття своє з своїх ніг (Ісус Навин 5:13-15). Обидва вчинки — падіння на обличчя і скидання взуття виявляли поклоніння. Саме в позі поклоніння Ісус Навин прийняв вказівку Господа взяти Єрихон. Але за сучасними стандартами найнезвичайніше дійство описане в 2-й книзі Царів 6:12-14. Коли Давид успішно приніс ковчег до Єрусалиму, він танцював перед Господом зо всієї сили. Оскільки Давид був мужнім чоловіком, слова «зо всієї сили» повинні означати надзвичайноенергійні дії, що залучали кожний орган його тіла. Це було найбільш відповідним проявом його бурхливої радості і вдячності Богові. Розділ закінчується словом попередження будь-кому, хто може негативно відреагувати на такий жвавий прояв поклоніння. Дружина Давида, Мелхола, покритикувала його за таке демонстрування і, зрештою, була позбавлена привілею мати дітей. Тілесне ставлення критики може привести до духовної неплідності. Раніше я сказав, що спів сам по собі не є актом поклоніння, але це твердження потрібно пом’якшити. В деяких випадках спів може непомітно перейти в поклоніння. З іншого боку, плескання в долоні або танець часто може бути проявом хвали так само, як і поклоніння. Людська мова не достатньо чутлива, щоб провести чітку межу між різними формами поклоніння і хвали.

Чому тіло?

Ми можемо запитати чому тілограє важливу роль в нашому поклонінні? Зрештою, Ісус сказав, що ми повинні поклонятися в дусі та в правді ( Івана 4:24). Відповідь полягає в розумінні взаємозв’язку між трьома складовими людської особистості: духом, душею і тілом (Див.1 Солунянам 5:23) Але щоб проявити себе, дух потребує співробітництва душі — тієї частини, через яку діє воля і яка через те приймає рішення для всієї людини. Душа, в свою чергу, приводить в дію тіло. Це ілюструється словами Давида в Псалмі 102:1: «Благослови, душе моя, Господа…» Дух Давида прагнув благословляти Господа, і спонукав його душу прийняти відповідне рішення. Його душа, в свою чергу, повинна була привести в дію його тіло, в першу чергу його голосові органи, щоб висловити те благословіння, яке дух жадав прявити. Поклоніння, яке розглядається в цьому слові, це діяльність, в якій дух діє через душу, щоб провести відповідні дії в тілі. Якщо душа і тіло не відзиваються на спонукування духу, то тіо фактично є тюрьмою, в якій дух залишається пригнобленим і нездатним проявляти себе. В сучасній церкві багато людей знаходяться в такому стані: їхній дух ув’язнений в тюрьмі тіла, через яке вони не можуть вільно проявляти себе. Їхня фізична діяльність в церкві обмежена кількома звичними рухами. Вони заходять, сідають, встають і знову виходять. Як наслідок, вони не приймають участі у вищій діяльності, на яку здатний їхній дух — необмеженому поклонінню Творцеві. Існує, проте, зворотна помилка: душа і тіло можуть «виконувати рухи» поклоніння без того, щоб дух ініціював їх або приймав у них участь. Результат — просто релігійна діяльність, а не правдиве поклоніння. Біблійний зразок поклоніння потребує гармонійної взаємодії всіх трьох частин: духу, душі і тіла, і щоб дух давав початок. Саме ця гармонія всіх здібностей утворює істинну свободу.

Дух заціпеніння.

Недавно я мав одне переживання, яке, як я думаю, є «притчею» для ілюстрації цієї ситуації. Я разом з групою християнчекав Бога в молитві. Раптово, без жодного акту моєї волі, мої руки піднялися вгору і по моєму тілу пройшло кілька конвульсій. Я засоромився, подумавши про те, що гадатимуть інші. Потім я запитав себе: що важливіше: що люди думають чи що хоче Бог, щоб я робив? Я вирішив віддатися тому, що Бог робив. Фактично, решта людей були надто поглинуті Богом, щоб зазаначати, що відбувалось зі мною. Конвульсії тривали кілька хвилин, потім моє тіло обм’якло. Бог показав мені, що я звільнився від духу «заціпеніння» (чогось, про що я досі не чув). Він також показав мені, коли і як цей дух отримав доступ до мене. Я народився в Індії, в 1915 році, в час, коли медичне обладнання  було відносно примітивним. Місцевий лікар через деякий час зауважив, що мої ноги були різної довжини. Він порекомендував тримати одну ногу в шині, що і тривало кілька місяців. Відтоді я ніколи не міг виконувати деяких фізичних рухів. Але після мого звільнення я почав відчувати нову свободу в рухах. Я думаю, що не даремно дух «заціпеніння» не давав мені повної свободи в моєму тілі 79 років — незважаючи на велику кількість фізичних і духовних благословінь, яким яя насолоджувався за ці роки. На протязі століть, я думаю, щось подібне відбувалося і з християнською церквою. Більша її частина була заражена духом «заціпеніння», який не давав християнам переживати свободу і веселість в поклонінні, чого  Бог бажає від Свого народу. Внаслідок цього наші форми поклоніння далеко відійшли від зразків, якими така багата Біблія. Що є засобом від цього? По-перше, ми повинні повернутися до зразка Писання і зрозуміти всі види дій, котрими доречно покланятися Богові. Потім ми повинні дисциплінувати наші душі, щоб вони відкликалися на спонукування нашого духу, і вивільнити наші тіла для всіх відповідних дій. У багатьох випиадках це може потребувати якогось духовного звільнення. Якщо ці слова відносяться до вас, не робіть помилки, яку я ледве не здійснив, не дозволяйте ніяковості або самоусвідомленню не дати вам прориватися до всього, що Бог має для вас!

Частина друга

Дорогий Друже:

В цьому листі я продовжую говорити на тему мого попереднього листа: поклоніння. У Псалмі 95:8 псалмопівець установлює одну основну умову наближення до Бога: «жертви приносьте і входьте в подвір’я Його.» У Виході 23:15 Господь стверджує: «І не будете являтися перед лицем Моїм з порожніми руками»

Існує багато різноманітних видів жертв, які ми можемо принести Богові: подяку, хвалу, гроші, майно, служіння, справи наших рук. Але саме в поклонінні ми приносимо Богові нашу найвищу жертву: самих себе. Будь-яка релігійна діяльність, яка не приводить до посвячення себе Богові, не є істинним поклонінням. В різних уривках Старого Заповіту описується одна жертва, яка зображує наше посвячення себе Богові — це жертва хлібна (див. Лев.2:1-11) Тут містяться деякі важливі принципи, які повинні направляти нас у нашому поклонінні. Якщо ми хочемо, щоб наше поклоніння було приємне Богу, то життя, які ми приносимо Йому,  повинні бути «поламаними на шматочки», тобто повністю підпорядковані всім Божим вимогам. Не повинно бути жодних «грудочок» норову або непослуху. Дві речі супроводжували хлібну жертву: олива і ладан. Олива — прообраз Святого Духа, нагадує нам про нашу залежність від Святого Духа, щоб зробити нашу жертву прийнятою. Ладан — це пахуча смола, яка сама по собі не справляє враження, але при спалюванні дає характерні пахощі. Ці пахощі зображають, як наше поклоніння підіймається до Бога. Із цієї жертви лише жменя оливи і борошна спалювались на вогні Господу: решта йшла священникові. Проте весь ладан ішов винятково цілком Господу. Це попереджує нас про те, що ніяка людина не повинна приймати навіть легкого подиху поклоніння Божого народу. Лідери, які дозволяють своім послідовникампропонувати їм щось, рівноцінне поклонінню, попадають під Божий осуд. Це одна із причин, чому за останні десятиріччя деякі харизматичні служіння скінчилися катастрофою.Ніяка хлібна жертва не повинна бути ні квашена, ні з медом (вірш 11). В 1 Коринтянам 5:8 Павло говорить про «опрісноки чистоти та правди2. Квашене, отже, являє собою будь-яку форму нещирості або неправдивості. Це підкріплюється навіть виключенням меду. Мед солодкий на вустах, але, на відміну від ладану, він не витримує вогню. При згоранні він стає чорною клейкою масою. В нашому поклонінні ми повинні уникати будь-яких перебільшень або будь-якої релігійноїфразеології. Ми не посміємо робити жодних заяв або проголошень посвячення, які не пройдуть випробування вогнем. Нарешті, кожна хлібна жертва повинна була бути посолена «сіллю заповіту» (вірш 13) Бог виступає в постійні стосунки з людиною тільки на підставі заповіту, тобто взаємного посвячення між Богом і людиною. Поклоніння, яке не приходить із посвячення заповіту, «прісне» і неприйнятне.

Доступ до Бога.

У Псалмі 99:4 псалмопівець визначає дві послідовні фази у наближенні до Бога: «Увійдіть в Його брами з подякуванням, на подвір’я Його з похвалою!» По-перше, з подякуванням ми входимо добрами. Потім з хвалою ми проходимо на подвір’я. Таким чином, ми маємо прямий доступ до Бога. Інакше ми можемо молитися Богу, і він почує нас, але ми молимося на відстані. Ми будемо, як десятеро прокажених, які описані в Луки 17:12-19. Ми можемо звертатися до Ісуса з відстані, і Він почує нас і змилується над нами, але ми не можемо підійти близько до Нього. Показово, що єдиний прокажений, який фактично підійшов до Ісуса близько, був той, хто повернувся, щоб скласти дяку. Ісус сказав Йому: «Твоя віра спасла тебе!» всі десять прокажених були зцілені, але тільки той, хто склав подяку, був спасеним.» В Псалмі 94:1-7 псалмопівець проводить нас через ті ж дві фази наближення до Бога: подяку і хвалу. Але потім він веде нас на один крок далі — в поклоніння. Вірші 1і2 описують голосну, радісну хвалу і подяку. Вірші 3,4  і 5 вказують на причину нашої хвали: велич Божого творіння. Але в 6 вірші ми переходимо до поклоніння: «Прийдіть, поклонимося і припадім, на коліна впадім перед Господом, що нас учинив!» Ще раз ми бачимо, що поклоніння проявляється в позі нашого тіла — поклоні і ставанні на коліна. Вірш 7 відкриває причину, чому ми повинні поклонятися: «Він наш Бог». Поклоніння належить цілком і винятково Богові. Той, кому ми поклоняємося, є нашим Богом. Але останній рядок 7 вірша веде нас ще на один крок: «Сьогодні, коли Його голос почуєте…» Після голосної, радосної хвали попередніх віршів іде особлива тиша, яка приходить лише через поклоніння. В цій тиші ми чуємо тільки один звук — голос Господа. В таких умовах Бог може говорити до нас з чіткістю і владою, які не прийдуть інакше ніяк. Тиша є невід’ємною частиною істинного поклоніння. Ми повинні прийти до того місця, де у нас немає ніяких молитовних потреб, ніяких особистих розкладів і ніяких часових обмежень. Наше єдине бажання — це бути в присутності Бога. Те, що буде потім, повинне виходити з Божої ініціативи, а не нашої.

Сидячи в ногах у Ісуса.

В Луки 10:38-42 Марія (сестра Лазаря та Марфи) дає нам приклад: вона сіла в ногах Ісуса і слухала Його слово. Марфа ж, з іншої сторони, була заклопотана посиленим служінням. Вона попросила Ісуса сказати Марії, щоб та допомогла їй, але Ісус відповів: «… потрібне одне Марія ж вибрала найкращу частину, яка не відбереться від неї.» Скільки відданих служителів Божих сьогодні подібні до Марфи, «великою послугою клопочуться»! Вони надто зайняті, щоб потратити час на Ісуса, просто сидячи у Нього в ногах.

Наслідок того часу, який Марія провела в ногах у Ісуса, описаний нижче, у Івана 12:3-7. Докм всі учні сиділи за столом і їли, Марія «взяла літру мира, — з найдорожчого нарду пахучого, і намастила Ісусові ноги, і волоссям своїм йому ноги обтерла. І пахощі мира наповнили дім! (3-й вірш) Це був акт поклоніння, який проявився в пахощах, які наповнили дім. Інші учні критикували Марію за її екстравагантність, але Ісус схвалив її дії, мовивши: «Позостав її ти, — це вона на день похорону заховала Мені.» Певно, Марія була єдиною з унів, хто розумів у той час, що Ісус повинен був померти. Чи не сидячи у Нього в ногах, вона зрозуміла цю таємницю? Намащувати тіло, яке готувалося до похорону, було звичаєм, прийнятим у євреїв. В очикуванні смерті Ісуса Марія намастила Його тіло найдорожчим бальзамом, який був у неї. Вона одна мала цей привілей. Пізніше інші жінки прийшли до гробу намастити тіло Ісуса (див. Марка 16:1) Але вони запізнилися! Він уже воскрес із могили. О, якби Божий нард сьогодні приділяв час для того, щоб сидіти в ногах Ісуса! Вже дійсно тоді ми були б більш екстравагантними в нашому поклонінні. Можливо, ми також були б відкриті для особливого виду об’явлення ніяк не прийде.

Зразок поклоніння на небі.

Видіння про серафимів дозволяє нам подивитися на те, як поклоніння відбувається на небі.   (див. Ісая 6:1-8) Слово «сераф» безпосередньо повязана зі словом в івриті, що означає «той, що горить». Серафими були вогняними творіннями. У кожного було по шість крил (тоді як у херувимів в Єзекіїлі 1:6 було по 4 крил) Поклоніння серафимівв мало 2 форми: слова із їхніх вуст і дій їхніх тіл. Своїми вустами вони проголошували: «Свят, свят, свят Господь Саваот.» «Свят» — єдиний прикметник у Писанні, який вживається три рази в одному реченні до Господа. Серафими використовували свої крила трьома способами: двома крилами вони закривали свої обличчя, двома вони закривали свої ноги, двома вони літали. Закриті обличчя і ноги були актом поклоніння. Політ був актом служіння. Вони використовували чотири крила для поклоніння, і тільки два — для служння. Божому народов на землі треба наслідувати цей зразок. По-перше, ми повинні поставити в два рази більший наголос на поклонінні, аніж на служінні. По-друге, нам слід усвідомити, що ефективне служіння повинне виходити з поклоніння. Саме в хвилини нашого поклоніння ми приймаємо об’явлення і напрямок для нашого служіння. В об’явленні, розділ 4, нас вводять у тронну залу на небі. В цьому короткому розділі із одинадцяти віршів слово «престол» зустрічається 14 раз. Саме тут здійснюється управління Всесвітом. Головний наголос — на поклоніння. Шестикрилі живі істоти, певно, видповідають серафимам видіння Ісаї. Їхня тема та сама, слово «свят» промовляється три рази: «Свят, свят, свят.»

В 5 розділі увага зосереджена на левові з племені Юдиного, котрий є Агнець заколений, який стояв посередені престолу. Його присутність — це вічне нагадування про те, що перемога приходить, коли ми кладемо своє життя. Із престолу виходять кругипоклоніння, які зрештою наповнюють Всесвіт.

По-перше, там чотири живих творіння і двадцять чотири старці, які падають обличчям донизу і співають нову пісню (вірші 8-10). Потім там багато мільйонів ангелів, які проголошують гучним голосом: «Достойний Агнець!» (вірші 11-12) Потім всі решта створінь на небі, на землі, під землею і в морі приєднуються до хору, який благословляє Того, Хто сидить на престолі, і Агнця. (вірші 13-14) Кульмінація — «Амінь!» від чотирьох живих творінь і двадцяти чотирьох старців (вірш14).

Єдиний, хто достойний зайняти центр такого поклоніння — заколений Агнець. Якщо наше поклоніння на землі повинне співвідноситися з поклонінням на небі, то воно буде зосереджене на тому ж: на Сидячому на престолі і на Агнці Ісусові, який стоїть перед Ним.

З любов’ю в служінні, Дерек та Рут Принс

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s

%d такие блоггеры, как: