Мета випробування (УКР.)

 

«Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що сердце Своє прикладаєш до нього? Ти щоранку за ним назираєш, щохвилини його досліджуєш…»         Йов 7:17-18

Чи не чудове це свідчення, що Бог відвідує нас кожного ранку і випробовує нас кожну мить?

Коли це вперше відкрилося мені, я задав собі запитання: чи готовий я до того, щоб Бог вдвідував мене кожного ранку? Чи просинаюсь я з таким чеканням?

Потім я пішов далі і запитав себе: «Чому Бог випробовує нас? Яка в нього мета?» Словник англійської мови дає нам цікаве тлумачення дієслова «випробовувати»: переконатися в цнності особистості через конкретну перевірку. Бог випробовує нас не тому, що Він злий на нас чи хоче понизити нас. Навпаки, випробовування — це знак Божої прихильності. Вн випробовує нас, тому, що хоче встановити нашу цінність.

Ювелір піддає золото або срібло певним випробовуванням. Він робить це тому, що ці метали мають цінність. Він нетурбується про те, щоб випробовувати залізо чи олово.

В епоху патріархів жив один чоловік, чия праведність була відмічена незвичайною. Його звали Йов. Бог пишався Йовом. Бог навіть похвалився їм перед сатаною: «Чи звернув ти увагу на раба мого Йова? О немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, що Бога боїться, а від злого втікає» (Йов 1:8). У своїй відповіді сатана сказав, що Йов егоїстичний у своїх мотивах: «Йов служить тобі тільки тому, що хоче отримати щонебудь від Тебе.»

У відповдь ог дозволив сатан випробувати Йова. Спочатку вн дозволив сатан знищити все, що належало Йову: його маєток, його слуг і його дітей. Потім Бог навіть дозволив сатані торкнутися тіла Йова і уразити його проказою з ніг до голови, але Він не дозволив сатані взяти життя Йова.

Йов зрозумів, що Бог випробовує його, і вн сказав: «хай би випробував Він мене — мов те золото, вийду» (Йов 23:10). Це дало йому сили все перенести. Він волав у агонії своєї душі, але ніколи не здавався. Дуже типово, що Еліфаз і двоє інших релегійних друзів Йова зробили висновок, що причиною страждання Йова був його гріх. Вони обмовляли його жахливим чином. Але з рештою, в кінці Бог вдстояв невинність Йова і поставив на місце його друзів, Він сказав Еліфазу: «… ви не говорили слушного про Мене, як раб Мій Йов» (Йов 42:7).

Авраам був другим праведником, котрий піддався суворому випробуванню — навть до принесення свого сина на цілопалення Богу. Авраам піддався суворому випробуванню, бо у ньго була особлива доля — стати батьком Божого вибранного народу, як Євреїв, так і християн. Бог застосовує особлив випробування до тих, для кого Він має особливу мету.

Новий Заповіт дуже чітко попереджає нас, що, як Християне, ми повинні чекати того, що будемо випробувані. Петро порівнює нашу віру із золотом, істинність якого повинна бути випробувана вогнем. Яків говорить нам, що ми повинні зустрічати випробування з радістю (Як. 1:2-4).

В різних ситуаціях Рут і Ян каялися і просили вибачення у Бога за те, що неправильно реагували на деякі з наших випробувань. Ми не вважали це радістю!

Далі Яків наводить приклад того, як ми повинні зустрічати випробування (Як. 5:11).

Випробування чи покарання?

Для нас дуже важливо навчатися відрізняти Божі випробування від Його покарань. Багатьом людям здається, що коли вони стали християнами, то вони звільнені від божого покарання, особливо якщо вони є віруючими вже давно. Але таке відношення не грунтується на Писанні. Таким віруючим у посланні до Євреїв було написане наступне: (Євр. 12:5-8).

У зв’язку зцим на мене справляє враження те, як Бог працював з Мойсеєм. Мойсею було 80 років, коли ог доручив йому повернутися до Єгипту і звільнити Ізраїль від рабства. Коли Мойсей був на шляху до Єгипту, Господь зустрів його і хотів убити (2 М. 4:24-26). Чому? Через непослух, Мойсей не зберіг заповіту обрізання, який Господь уклав з Авраамом і його нащадками (1 М. 17:9-14). Лише після того, як Мойсей покаявся і обрізав свого сина, Бог помилував його і дозволив продовжити дорогу. Бог зважив за краще убити Мойсея, ніж дати виконати його місію в непослузі. Лідерська позиція Мойсея не звільняла його від Божої виховної роботи, але навпаки — зобов’язувала його бути підзвітним.

Мені зараз 82 роки. І цей приклад знаходить застосування в моєму житті. Я впевнений, що не зможу завершити мого божественного призначення, якщо залишаю місце для непослуху. Коли Бог над нами, нам треба покірно молитися молитвою Давида в Псалмі 138:23-24. Якщо ми щиро дозволяємо Богов досліджувати наші серця і Він вказує своїм пальцем на щось огидне Йому, то ми можемо зробити висновок, що знаходимося в Божому випробуванні, а не терпимо покарання.

Те, що Бог відкриває нам, повинно визначити, як ми повинні реагувати. Нашою відповіддю на покарання повинно бути каяття, а нашою відповддю на випробування повинно бути терпіння (витривалість). Але якщо ми продовжуємо терпіти там, де повинні розкаятися, то ми стаємо винними у впертості, нечутливості.

Чого хоче Бог?

Результати гріха чи праведності бачимо на прикладі того, як сатана спокусив Адама та Єву. Ім’я сатани по-грецьки звучить як diabolos (диявол) і означає наклепник. Обмовити когось, значить зганьбити репутацію (характер). Цим найперше займається сатана. Впершу чергу він ганьбить характер Бога. Першим,що він спитав у Єви, було: «Чи Бог наказав: не їжте з усякого дерева раю?» Сатана мав на увазі, що Бог деспотичний, несправедливий. Бог відгородив Адама та Єву від вищого рівня знання, яке відкрилося б їм, якби вони скуштували з дерева пізнання добра і зла. Метою сатани було підрвати їхню впевненнисть в Божій добрості, тоді як Бог насправді забеспечив їх всим,що добре, чудово і прекрасно. Від недовіри Божій добрості Адам і Єва впали в недовір’я до Божого слова і потім вони здійснили непослух. У їхньому падінні було три ступіні: недовіра, невірство і непослух.

Через віру в Христа Бог передбачив викуплення, яке в зворотньому порядку онулює процес падіння. Бог змінює невірство вірою, непослух — слухнянстю і недовіру — довір’ям. Віра веде до слухняності — це перший ступінь. Але процес незакнчено, поки вра не переросла в довір’я.

Яка ж різниця між вірою і довір’ям? Якщо говорити не теолргічною мовою, відповдь буде такою: віра — це дія, довір’я — це відношення (Сміт Вілгсворт постійно робив наголос на тому, що віра — це дія). Чітка ілюстрація віри як дії і довір’я як відношення дається в Псалмі 36:5. «На Господа здай дорогу свою і на Нього надію свою клади, і Він зробить.»

Здай — це потрібно зробити одного разу вірою. Надію клади — це тривале ставлення, яке повинне іти після того, як ми здамо свою дорогу Господу. І потім Бог здійснить.

Простою ілюстрацією може бути приклад, коли ви робите внесок до банку. Ви віддаєте ваші гроші і отримуєте розписку. Це дія. Після цього вам не потрібно схвачуватися вночі з думкою: «А чи дійсно це в моїх інтересах?» Ви просто кладете розписку в надійне місце і спокійно засинаєте. Це — довір’я. Багато християн роблять перший крок, акт віри, але не розвивають відношення довір’я. Дивно, але багатьом із нас простіше довіряти земному банку, аніж Богу небес!

Найперша мета, яку переслідує Бог, випробовуючи нас — це виростити у нас довіру. Це було істинно і у випадку з Йовом. Знаходячись в самій середені свого випробування, Йов заявляє: «Ось Він мене вб’є, і я надії не матиму», ( російською: «Вот, Он убивает меня; но я буду надеяться» Йов 13:15.

Більше цього! Довір’я на короткий час дозволили Йову підняти свої очі над течією часу і побіжно побачити вічність і воскресіння (Йов 19:25-27). Чому довір’я таке важливе? Тому, що воно показує, наскільки ми цінуємо Божий характер. Коли Адам і Єва піддались сатининській спокусі, їхні дії говорили голосніше за будь-які   слова. Вони начебто говорили: «Бог несправедливий і не люблячий. Він не чесний з нами. Він не вірний.» Наше спасіння від гріха не буде повним до того часу, поки не усунуті наслідки падіння і у нас всередені не виросло довір’я. А для цього нам необхідно пройти через багато випробувань. Нам дуже важливо завжди бачити перед собою Божу кінцеву мету: виробити у нас непохитну впевненість у тому, що Він гідний довір’я.

Ісус дав нам найвищий приклад довір’я. Виконуючи плани свого Отця, Він був відданий в руки нечестивих, жорстоких і безбожних людей. Вони обсміяли Його, плювали на Нього били киями Його, роздягнули і нагим прибили до хреста. І зрештою Він скрикнув: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» Навіть при цих обставинах Його довір’я до батьківської вірності не було зламане. Своїм останнім подихом Він передав Свій дух знову в руки Отця. А як реагуємо ми, коли кличемо Бога і нам здається, що Він не відповіндає? Чи продовжуємо ми довіряти Його вірності?

Пам’ятайте, що Бог зацікавлений більше нашим характером, ніж нашими досягненнями. Досягнення важливі тільки в часі. Характер — вічний. Він обуиовлює нашу позицію в вічності. Бог не допустить, щоб ми були випробувані понад силу. Він не буде від нас чекати того, чого Він вимагав  від Ісуса — сподіваюсь, що не вимагатиме того, чого вимагав від Йова. Кожне випробування, через яке ми проходимо, спрямоване на те, щоб зформувати наш характер, поки ми не станемо в Христі всим, ким Бог створив нас бути. Блаженна людина, яка переносить спокусу (випробування), тому що, пройшовши через випробування, вона отримає вінець життя, котрого обіцяв Господь тим, хто любить Його.

PS  Під час роботи над цим листом, я відчув необхідність більш докладно розглянути те, як ми повинні реагувати на випробування. Можливо, це стане темою мого наступного послання.

З любов’ю в служінні, Дерек та Рут Принс.

 

 

 

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s

%d такие блоггеры, как: